Створюють інженери, а продають – президенти. Представники галузі літакобудування попереджають про ризики системної кризи

Українське літакобудування — це не лише про цивільні літаки. Сьогодні підприємства галузі тримають на плаву обороноздатність країни, обслуговуючи західну авіатехніку, модернізуючи військові борти та забезпечуючи критично важливі технології для військових. Однак галузь опинилася на межі виживання: з 1 січня 2025 року вона втратила державну підтримку. Президент Аерокосмічної асоціації України Віктор Попов в інтервʼю “МоЯ Україна” розповів, що рятувальним колом для авіабудівельників може стати нова ініціатива Defence City. 

– Чи ознайомлені ви з правками, які запропонували члени Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони до Податкового та Митного кодексу, так званого пакета Defence City? Чи підтримуєте їх? 

Безумовно, всі правки, які зараз народні депутати подали до проєктів законів, наша асоціація дуже уважно передивилася, пропрацювала і ми підтримуємо їх повністю. Правки стосуються включення до пакету законопроєктів щодо Defence City переліку субʼєктів літакобудування, який раніше вже був визначений постановою Кабінету Міністрів, і який є чинним. Підприємства авіабудівної галузі, які увійшли до затвердженого урядом переліку пройшли жорсткий відбір і усі необхідні перевірки.

Окрім того, депутати пропонують знизити необхідну для включення до Defence City частку доходу підприємства від власного виробництва, виконання робіт чи надання послуг у сфері оборони з 90% до 50%.

Наша асоціація ще до першого читання пропонувала внести зміни до законопроєктів про Defence City (в частині змін до Податкового та Митного кодексів) щодо підтримки літакобудування. Пропозиції охоплювали усі аспекти діяльності підприємств для їхнього сталого розвитку. 

Йдеться про:

– звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування у розвиток підприємств;

– звільнення від ПДВ та земельного податку;

– митні преференції для критичного обладнання;

– державні гарантії та страхування експортних контрактів;

– виключення положення про повернення податку підприємствами при зміні критеріїв.

Це не про разову підтримку, а про довгострокову. Дуже важливо, ми говоримо про надання певних пільг та преференцій. Тут не йдеться про виділення коштів. Дережава не фінансує сектор літакобудування в Україні, хоча це нормальна світова практика.

Авіабудування – це складна галузь, яка потребує значних інвестицій у нові розробки, без яких вона не розвивається, а без них продукти стають не конкурентноспроможними. Ми розуміємо, що в країні війна і держава намагається акумулювати максимум коштів для розвитку озброєння та для фінансування армії. Тому ми не просимо виділення коштів з державного бюджету. 

Вихід ми бачимо у наданні пільг та преференцій, вивільнені кошти від яких підприємства змогли б інвестувати в розробки, покращення виробничих потужностей тощо. Тобто галузь може розвивати себе сама за умови, якщо буде економія на податках. Держава ж від цього тільки виграє.

Наші поправки до законопроєкту навпаки збільшили б податкові надходження, збільшили б соціальний внесок у вигляді нових робочих місць, зростання заробітної плати та розвитку підприємств. І це ми все показували. 

Але Комітет ВР з питань фінансів, податкової та митної політики не захотів розглядати наші пропозиції змін дол законопроєктів. Він визначив пакет Defence City як нову хвилю підтримки ОПК. Але ж хто є фундаментом ОПК? Зокрема, це дрібні підприємства авіабудівної галузі.

Безперечно, ініціатива Defence City має стратегічне значення, я цього не заперечую. Підтримка ОПК критично важлива в умовах війни. Проте, якщо не врахувати поправки від членів оборонного комітету Ради, які повністю відповідають баченню нашої Асоціації, малі та середні підприємства просто припинять роботу через відсутність державної підтримки.

Головна проблема – нереалістичний 90-відсотковий поріг оборонних контрактів для отримання статусу резидента. Цей критерій автоматично виключає можливість доєднання до ініціативи навіть флагманів галузі – “Антонов”, “Мотор Січ” та “Івченко”, не кажучи вже про менші компанії. 

Слід розуміти, що підприємства, які займаються літакобудуванням, створювалися в Україні для розбудови цивільної авіації. Їхня інфраструктура виробництва заточена під цивільну авіацію. Війна внесла свої корективи і компанії частково перепрофілювалися на військову авіацію. Тобто вся модернізація і ремонт військових повітряних суден відбувається на виробничій інфраструктурі, яка була створена для обслуговування цивільної авіації.

Іноземні партнери передають Україні нові зразки техніки, американські F-16, французькі Mirage 2000, хто їх обслуговує і ремонтує? Це відбувається тут, в Україні, на наших підприємствах. А ті літаки, які залишились за кордоном, “Руслан”, який перегнали нещодавно з України в Німеччину? Їх теж обслуговують, ремонтують, виготовляють для них деталі наші, українські підприємства. Тому не можна говорити, що літакобудування в Україні зараз немає.

Те що запропонували депутати з оборонного комітету перегукується з нашими пропозиціями, які Асоціація подавала ще до першого читання, і врахування їхніх поправок, на нашу думку, забезпечить належну державну підтримку галузі літакобудування.

– На вашу думку, яких саме змін потребують ці законопроєкти, щоб авіабудівна галузь реально відчула підтримку?

Запропоновані поправки відзеркалюють те, що було раніше за законом, який діяв з 2010 року до 1 січня цього року. Цей закон передбачав пільги та преференції для галузі літакобудування і вони були такими ж, як зараз пропонується запровадити для резидентів Defence City.  Тому, власне, ми й вирішили наполягати на залученні підприємств авіабудівної галузі до цієї ініціативи. Нічого нового ми не пропонуємо – лише ті пільги та преференції, які вже були і втратили чинність.

Вони вже довели свою ефективність і це важливо. Нічого нового не потрібно вигадувати. Для авіабудівної галузі ми пропонуємо відновити ту підтримку, що передбачалась законодавством до 1 січня 2025 року. Загалом ці пропозиції враховані в пакеті Defence City, але за одним виключенням, туди поки не включені компанії нашої галузі.

Ще одне надважлива поправка, яку пропонують внести в законопроєкти депутати, і ми це повністю підтримуємо, – формувати перелік підприємств літакобудування, які зможуть увійти до Defence City повинен Кабмін. Зараз законопроєкт передбачає, що перелік підприємств ОПК формуватиме Міністерство оборони. Ми ж пропонуємо внести поправки, щоб до компаній авіабудівної галузі застосовувались ті ж пільги і преференції, але формував їх перелік уряд. Наразі, як я й казав, вже є урядова постанова, яка чинна, і якою вже такий перелік сформовано. Компанії, що туди увійшли, пройшли відбір, тому тут ми пропонуємо не вигадувати велосипед і скористатися вже наявним інструментом.

Тому власне ми й вважаємо, що галузь літакобудування може отримати державну підтримку за допомогою ініціативи Defence City – це найпростіший шлях, щоб не заходити в процедури прийняття якихось окремих законів. Достатньо доповнити вже подані законопроєкти і використати чинну постанову Кабміну.

– Як ви оцінюєте встановлений у нинішній редакції законопроєктів поріг — 90% доходів від оборонної діяльності? Наскільки реалістично для таких підприємств, як “Антонов” чи “Мотор Січ”, відповідати цій вимозі? 

Як я вже зазначив, поріг у 90% нереалістичний. Це розуміють і в оборонному комітеті Ради. Тому нардепи запропонували знизити цей поріг до рівня 50% зокрема й для авіаційної галузі.  Це дасть можливість підприємствам літакобудування отримати державну підтримку. Зараз, в період військового часу, виробничі потужності цих підприємств завантажені не повністю. Тому ми на зустрічах з Мінстратегпромом і комісією Міністерства оборони, говорили про те, що поріг у 61% – це вже фініш, тобто з таким порогом потрібно буде на 100% бронювати потужності під оборонні контракти.

– За час дії податкових і митних преференцій з 2010 по 2025 рік авіаційна галузь демонструвала вагомі досягнення. Чи могли б ви перелічити ключові успіхи підприємств, які стали можливими саме завдяки цим пільгам?

За час дії закону, який втратив чинність 1 січня 2025 року, підприємства випустили нові зразки авіаційних виробів. Наприклад, цілу низку модифікацій зробив завод “Антонов”. Це і модифікацію літаків АН-140, і АН-148, і 158, і АН-132. Крім того, сюди входить і модифікація транспортного літака АН-178, яку провели вже під час воєнного часу. І він полетів. Це ж про щось говорить.

Також ДП “Івченко-Прогрес”, завод “Мотор Січ” провели за цей час цілу низку модифікацій авіатехніки, яка сьогодні конкурентоздатна у всьому світі. І вони постійно підписують нові контракти, зокрема й щодо нового озброєння.

Поки діяли пільги та преференції галузі вдалося вдвічі наростити надходження до держбюджету від сплати податків підприємствами. 

Але найголовніше і найприємніше – наші, українські виробники змогли витіснили росію з міжнародних ринків транспортних літаків.

Але чомусь на сьогодні українські підприємства не затребувані всередині України. Потрібно зрозуміти, що завдання компаній – створювати нові зразки техніки та озброєння, розвиватись, ремонтувати, модернізувати, а завдання держави, в тому числі депутатів, приймати необхідні для цього закони. Компаніям потрібні внутрішні замовлення, чого немає.

Бо створюють нову авіаційну техніку спеціалісти, а продають президенти. Тобто держава продає.

Те, що я вам перерахував, – це наочне підтвердження, що галузь працює і за державної підтримки готова розвиватись. 

– З початку 2025 року податкові преференції скасували. Як це вплинуло на роботу авіабудівних підприємств? Чи правильно розуміємо, що це підвищило собівартість продукції, знизило конкурентоспроможність і фактично забрало можливість реінвестувати прибуток у нові розробки?

Абсолютно вірно. Перш за все, підприємства, які за свої обігові кошти могли розвиватись, інвестувати у виробничі потужності, нові розробки, кваліфіковані кадри, втратили такі можливості.

Зараз при ввезені нового імпортного обладнання компанія повинна сплачувати 20% ПДВ і ще мито – 3,5%-4% (залежно від ПДВ). Це одразу вимиває обігові кошти підприємств, не можуть вони собі цього дозволити. Тобто, сектор переозброєння ставиться на паузу, а його в нинішніх умовах не можна ставити на паузу.

До прикладу, за час дії податкових та митних пільг підприємства закупили на сотні мільйонів доларів імпортного обладнання, а зараз позбавлені такої можливості.

Другий момент – повернення всіх податків та мит у повному обʼємі автоматично здорожчує продукцію, яку виготовляють компанії, адже в ціну виробу треба закладати видатки на сплату податків. Для розуміння, після того, як з 1 січня 2025 року втратили чинність пільги та преференції для нашої галузі, продукція авіабудування подорожчала мінімум на 25-30%, а у деяких випадках навіть на 40%. Це своєю чергою призводить до зниження конкурентоспроможності. Укладання іноземних контрактів з нашими підприємствами стане просто невигідним, а це, своєю чергою, вже загрожує експортному потенціалу нашої країни. Як бачите, все взаємоповʼязано.

Не менш важливим, я б навіть сказав критично важливим, є ризик втрати кваліфікованих кадрів. Через повномасштабне вторгнення росії у нас і так відбувся певний відтік професійних працівників галузі, а без державної підтримки підприємства будуть вимушені вдаватися до таких кроків як скорочення персоналу. Якщо зараз не звернути увагу на проблему – ми ризикуємо втратити понад 50 000 висококваліфікованих робочих місць і повернути їх після закінчення війни, на мій погляд, буде вже неможливо. Не секрет, що український розум, особливо в таких сферах як літакобудування, користується великим попитом в іноземних компаній.

– Дехто вважає, що з початком повномасштабного вторгнення і закриттям неба над Україною галузь літакобудування зупинилась. Чи правильно розуміємо, що зараз на потужностях цивільного літакобудування виробляються і ремонтуються військові судна і без підтримки галузі в цілому як цивільної для військових можуть настати скрутні часи? 

Ви самі відповіли на свої питання. Безумовно, з початком війни підприємства цивільного літакобудування вимушені були переорієнтуватися на забезпечення потреб наших військових. Виробничі потужності частково зайняті виробництвом за оборонними замовленнями, але наголошу, частково. Частина потужностей взагалі не завантажені, бо немає на це зараз можливості, немає можливості розвиватись. Але та частина, яка залишилась і працює – її необхідно зберегти. Зараз є реальний шанс змінити ситуацію, є шанс, що з поверненням державної підтримки виробництво збільшиться.

Уявіть, що буде, якщо підприємство авіабудування, яке переорієнтувалось на, наприклад 40% на оборонку, закриється, бо немає підтримки цивільної авіації? А якщо я вам скажу, що закриється більшість і залишаться одиниці, які працюватимуть на мінімумі потужності? Ви увляєте наслідки? Хто тоді ремонтуватиме F-16, Mirage, які нам дають західні партнери? А наші вертольоти, які зараз активно використовують Повітряні сили? Дуже легко сказати, що літакобудування зараз немає, бо війна і закрите небо. Але так кажуть ті, хто не може, або не хоче дивитися глибше і розбиратися з питанням.

Якщо галузь проігнорують зараз, це призведе до системної кризи підприємств і негативних наслідків для всієї економіки держави у майбутньому. Недарма літакобудування було визнано критично важливою галуззю.

Нагадаємо

16 липня 2025 року Верховна Рада підтримала у першому читанні три ключові законопроєкти, що мають на меті створення Defence City. Документи передбачають створення в Україні унікального правового режиму для державної підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу. Резиденти Defence City матимуть низку податкових пільг до 1 січня 2036 року, зможуть користуватися спрощеними митними процедурами, полегшеним експортним контролем для військових технологій, державною підтримкою релокації та особливим режимом валютного нагляду та інші інструменти для посилення оборонного виробництва.

Експерти загалом позитивно оцінюють перші кроки у створенні Defence City, відзначаючи, що такі рішення мали бути ухвалені ще на початку повномасштабної війни. Водночас фахівці наголошують, що нинішнє голосування – лише старт, і для того, щоб ініціатива справді запрацювала, необхідне подальше доопрацювання законопроєктів.